Зимова дистанційна школа. 11-Б клас.
Українська мова
11.01- 22.01.2021 рік
ІІ семестр. Пунктуаційна норма
11.01. Пунктуаційна помилка. Тире між підметом і присудком у простому реченні.
1. Переглянути відеоуроки.
12.01. Розділові знаки у простих реченнях, ускладнених звертаннями, вставними словами й реченнями.
18.01. Розділові знаки у простих реченнях, ускладнених однорідними членами.
19.01. Урок мовленнєвого розвитку. Написання есея на одну з тем: "Ця музика спонукає до думок", "Читання робить нас кращими".
Власне висловлення у форматі ЗНО. Онлайн-курс з підготовки до ЗНО "Лайфхаки з української мови"
Як писати твір у вигляді есе
Написати твір із обраної теми.
Українська література
ІІ семестр. "Під чужим небом"
12.01. Література письменників-емігрантів. Празька школа української поезії та її представники.
Празька школа
Презентація "Українські письменники-емігранти"
І. Багряний, Є. Маланюк, МУР. Онлайн-курс з підготовки до ЗНО "Лайфхаки з української літератури"
14.01. Євген Маланюк. Коротко про митця. Художнє осмислення героїчної та трагічної історії україни, оптимістичний висновок про її майбутнє в поезії "Уривок з поеми". Актуальність твору, символічність назви. "Напис на книзі віршів..." - ліричний роздум про призначення поезії.
Евген Маланюк: кров і залізо
Євген Маланюк "Уривок з поеми" аудіовірш
Маланюк Євген "Напис на книзі віршів" (аудіозапис)
19.01. Іван Багряний ( І. Лозов'ягін). Основні віхи життя й творчості митця, його громадянська позиція. "Тигролови" як український пригодницький роман. проблема свободи й боротьби за визволення. Жанрові особливості ( динаміка сюжету, неоромантичність).
Підготовка до ЗНО ТИГРОЛОВИ Зміст+Аналіз
Легка література. Багряний. Тигролови
21.01. Урок мовленнєвого розвитку. Усна характеристика образу Григорія Многогрішного.
Розповідь про Григорія Многогрішного від 1-ої особи
Колись я захоплювався спортом, учився на авіатора. Колись разом з молоддю гуляв
на Трійцю, слухав пташині переспіви, ночами пас коней і варив кашу... Колись...
Моє прізвище Многогрішний, я славний нащадок давнього козацького роду. Мій
предок Многогрішний Дем'ян Гнатович — гетьман Лівобережної України (1668-1672
рр.), ставши спільником Дорошенка, почав неприязні дії проти Москви.
Звинувачений у державній зраді, Многогрішний був підданий тортурам. Дем'ян
відкидав звинувачення в зраді, але зізнався, що в п'яному стані говорив
«несамовиті промови». Старшини від імені всього малоросійського народу просили
стратити колишнього гетьмана і його брата. Засуджених вивели на страту в
Москві, однак цар вислав гінця з повідомленням, що він змінює смертну кару
засланням у Сибір.
За що я став каторжником, як колись мій прадід? Напевне, за те, що дуже
любив Україну, людей, не міг змиритися з тим злом, що відбувалося з моїм
народом. А ще я не міг змиритися зі становищем в'язня. Ви думаєте, мені було не
страшно стрибати з потяга «у певну смерть»? Але «ліпше вмирати біжучи, ніж жити
гниючи».
Рятуючись у тайзі, я зустрів сім'ю Сірків. Ці люди стали мені за родину. А
ще я покохав, по-справжньому. «Григорій носив у серці ту хворобу, що його
напала, кохання до химерної лісової дівчини Наталки — і боровся сам з собою...
він кликав його на допомогу, той тверезий розум, і всю міцну вдачу й учиняв сам
над собою суд. Розум повставав проти серця...». Як було все прекрасно. Єдине,
що турбувало, то цей майор Медвин. За своєю спиною я постійно відчував його
подих. Я знав напевне, удвох на цій землі нам не жить: або я, або він!
Чому я так ненавидів Медвина? Медвин, відбиваючи мені печінки, ламаючи
кості, розчавлюючи мою молодість у катівнях два роки, сподівався видряпати із
грудей серце. Мріяв у божевільні упокорити мене, примусити забути хто я,
вирвати з розумом любов до батьківщини.
Але я втік з божевільні. І ще тоді поклявся іменем матері моєї, що відірву
йому голову. Потім мене знову піймали й знову мучили такі, як він,— його
поплічники... Він думав, що присудивши мені 25 років каторги за те, що я любив
свій нещасливий край, похоронив мене. Але цього не буде, бо я дух, який живе в
кожній вільній людині. Бо я — народ, якого чим нижче гнеш, тим у ньому більше
спротиву.
Характеристика героя
Головний герой роману Григорій
Многогрішний — нащадок українського гетьмана Дем'яна Многогрішного — «юнак 25
літ, русявий, атлет, авіатор... Суджений на 25 років...» Такий портрет Григорія
змальовано в телеграмі-блискавці, що полетіла по всіх прикордонних заставах
після його втечі з поїзда — «велетенського двоокого циклопа», який мчав у своїх
шістдесятьох рудих домовинах в'язнів з України на Колиму. На кожній зупинці майор
Медвин перевіряв присутність Григорія серед в'язнів. Та не підкорився
гетьманський нащадок, не змирився зі своїм становищем. Вирізавши у вагоні
отвір, він вистрибує з черева страшного дракона й опиняється на волі. Своїм
відчайдушним учинком Григорій вселяє в душі в'язнів упевненість у перемозі над
світом пітьми, засвідчує, що навіть приречена на смерть людяна нездоланна, коли
вона сповідує високу духовність і над усе цінує людську гідність.
А
слідом за велетенським двооким циклопом цією ж Транссибірською магістраллю
котився радісний і святковий, переповнений світлом, сміхом, дзвоном, квітами,
піснями, інший експрес. Він мчав на край землі "цвіт робітничо-селянської
імперії у всій його величі і багатогранності" — шукачів карколомних
пригод, миттєвого щастя, втікачів у невідоме, авантюрних ентузіастів і новітніх
конкістадорів... "Цілий експрес був набитий ними,
творячими окремий cвіт — світ на колесах, — і в той же час відтворюючи копію
тієї фантастичної "шостої частини світу" — копію в мініатюрі, трохи
причепурену і розгальмовану".
Тільки уява великого художника
могла витворити символічну картину паралельного, майже незалежного існування в
одній державі двох світів — світу пітьми, пекла і світу ілюзорного раю,
ілюзорного вільного життя. І ці два світи уособлені в символічних образах двох
експресів, котрі шалено летять крізь величезні простори — "у невідоме,
вперед, у чорну сибірську ніч, на край світу".
У тайзі Григорій знаходить тепло,
затишок і кохання в родині полтавських переселенців Сірків. Добрий душею старий
Сірко, його лагідна дружина, щира в коханні Наталка відігріли зболене серце й
поранену душу колишнього в'язня, повернули його до життя. Однак Григорій знав,
що Медвин не залишить його в спокої, буде шукати й у тайзі. Так і сталося. При
першій нагоді Григорій поквитався зі своїм кривдником. І не тільки зі своїм.
Такі дракони, як Медвин та їх поплічники, нищили мільйони людей, гідно
представляючи систему сталінського терору
Диким і нескореним звіром видається
Медвину Григорій Многогрішний. І в той час, як вірнопідданий звір радянської
системи з усіх сил намагається вполювати такого «цінного екземпляра»,
Многогрішний, полюючи на тигрів, складає план іншого полювання — битви із
системою. На вузькій стежині відбувається двобій Медвина та Григорія, війна
світів — національного космосу українця й тоталітарного радянського.
Розв'язання конфлікту дозволяє збагнути, хто звір у цьому творі насправді.
Герой роману "Тигролови" Григорій
Многогрішний не скорився, не змирився із своїм насильницьким нав'язаним йому
статусом в'язня жахливої системи і залишився Людиною.
Навіть у череві оскаженілого від шаленого лету етапного ешелону, який несе у
безвість, у забуття, мов на хвості диявольської комети, таємничу легенду про
зникнення душ. Хай один, лише один він, безумний сміливець Григорій
Многогрішний, не змирився з приреченістю на забуття в жахливій легенді про
зникнення душ у пеклі концтаборів, збунтувався, вирвався з пащі цього дракона.
Але це вже перемога людей, це вже свідчення нездоланності духу і можливості
поборення оскаженілої потвори.
Григорій Многогрішний переміг. Переміг відчай
і безвихідь, фізичну знемогу і підлість сталінських тигроловів, випростався
велично і гордо. Бо залишився Людиною. Утвердився в переконанні, що людина — найвеличніша з усіх земних істот.
Григорій Многогрішний переміг передусім тому,
що не визнав себе нулем в історії, не озвірів, не перейнявся озлобленням і
ненавистю до людей, зберіг у собі людяність, доброту, здатність співчувати,
співпереживати та вірити, що людина може й повинна кинути виклик цілій системі
— і вистояти. Перемога Григорія над «людоловом» Медвиним символізує боротьбу
гордого й волелюбного українського народу проти жорстокого тоталітарного
режиму, що калічив людей фізично, але не зміг подолати їх духовність, бо, як
говорить один із в'язнів, «ліпше вмирати, біжучи, ніж жити, гниючи!»
Коментарі
Дописати коментар