Нарис "Весняний цвіт"

Люди, які відійшли у вічність, живуть у країні спогадів та залишаються живими доти, поки ми згадуємо про них.

Нарис "Весняний цвіт"

Світлій пам'яті Боярова А.В. присвячується  

Теплі весняні дні пронизують душу чимось веселим, незабутнім. Вітер так лагідно торкає голі віти дерев, сонце щедро сипле проміння, вихлюпує море тепла та ніжності.   Як же приємно дихати на повні груди, пити свіже повітря, вистраждане весною у довгі холодні дні. Сонце зігріло замерзлу за зиму землю, і де-не-де вже видно тонкі оксамитові  стебла трави.

Обличчя людей осяяні усмішкою, випромінюють радість. Здається, що всі стають добрішими та привітнішими один до одного. Немов кожну людину зігріло весняне сонце і доторкнулося до її серця. На деревах розпустився перший весняний цвіт. Спочатку дерево вкрилося бруньками, потім з'явилася квітка. Тендітна і ніжна, вона розплющила свої очі, і це був шедевр природи. Здається, немає нічого прекраснішого на цілій планеті, навіть у всесвіті. Так може зацвісти або розкритися людина в найкращі роки свого життя. Але вдарив мороз... Шедевр природи лежить на землі, і нікому він не потрібен, всі про нього забули, всі його покинули... Здається, ніби вчора ще була така чудова людина, а тепер немає... Таке суворе й несправедливе життя!!!

Вулицею невеличкого подільського містечка Літин крокує чоловік, високий, кремезний, показний. Здавалося, що роки не мають над ним влади. Привітно посміхається людям, щиро відповідає на вітання, і так усю дорогу до школи. Анатолій Васильович Бояров - учитель, директор, вихователь, громадський діяч і просто добра й чудова Людина, чоловік, батько, дідусь. Довгий час він очолював відділ освіти в районі, а потім працював директором Літинської СЗШ №2. Анатолій Васильович мав глибокі знання, думалося нам, його учням, з усіх можливих сфер діяльності людини і вмів  майстерно використовувати їх у роботі, постійно підвищував свій професійний рівень, систематично займався саморозвитком і самовдосконаленням. Його пам'ять, здавалося, закарбовувала все і всіх. Ця людина віддала   свою палку любов, мудрість, педагогічний талант і загалом усе життя дітям  - своїм учням!

А дорога до школи почалася з маленької стежини у рідній Українці, яку з таким захоплення і величезним бажанням вчитися торував за будь-якої погоди Толик. Уважний, наполегливий, здібний, він завжди був у центрі уваги, прагнув усе знати і багато досягти. І коли позаду залишилися перші життєві університети, Анатолій зрозумів, що його покликання — школа, виховання дітей, тому що це велика справа, яка вирішує долю людей. Він став учителем математики, а в душі все життя залишався ліриком, залюбленим у поезію і щиру українську пісню .

Анатолій Васильович був не просто хорошим педагогом, але й чудовою людиною. Одного разу на восьму годину ранку був призначений гурток математики. У той день так мело-хурделило, що більшість учнів не прийшла до школи. З'явився  лише один хлопчик, він гадав, що ніякого заняття не буде. Але коли Анатолій Васильович зайшов, вираз його обличчя не змінився, він привітався з дитиною, як з усім класом, і почав пояснювати тему, можливо, у цьому хлопчині впізнав самого себе. Незабаром урок закінчився, але школяр запам'ятав його на все життя. 
Анатолій   Васильович мав правило: прийшов на урок — проведи його так, щоб кожен учень зрозумів тему. Знайти ідеального учителя важко, але можна бути схожим на нього. Кажуть, якщо педагог поєднує в собі любов до справи і до учнів, він досконалий. У кожній професії є своя висота, конкретна, виважена, але не для всіх реальна. Анатолій Васильович сягнув своєї...

                                           Вараниця Валерія,
 учениця  Літинської СЗШ I-III ст. №2

2010 рік.