Всеукраїнський конкурс есе «Діти єднають Україну»
Часто дітей називають квітами життя. І це правдa.
Тому що ці маленькі янголоподібні люди
дарують усім, хто поряд із ними, щиру радість, веселощі, любов. Додають
яскраві фарби у сірі будні дорослих, надихають їх до праці, творчості. Це й не
дивно, адже дитинство – це найбільш чудовий, мрійливий і безтурботний період
нашого життя. А тепер подумаймо, що можуть ще зробити діти, окрім того, щоб
надихати й мотивувати до покращення життя сім’ї, родини, нації, держави. Чи
можемо ми, ДІТИ, дзвінкоголосі та пустотливі, радісні і сумні, біляві й
чорночубі, об’єднати Україну? Я глибоко переконана в тому, що саме так, ми
можемо разом вишити щасливе майбутнє своєї країни.
Хотілося б навести кілька аргументів, які переконають вас в істинності моєї
думки. По-перше, із новим поколінням кардинально змінюються мислення, погляди
на довкілля і розуміння себе у цьому світі. І саме завдяки цьому я вважаю, що
нові члени суспільства зможуть порозумітися та об’єднатися, щоб чогось досягти.
Тому що коли діти, підлітки або юнаки та юнки, намагаються вірити та рухатись
уперед, то старе покоління зазвичай озирається назад і не бажає розвиватись. А
потім говорить, що молодь ще не розуміє, як жити і працювати, що вона потонула
у технологіях і не знає, як-то воно - жити у цьому світі, де правлять великі,
більш успішні й заможні, або ж, як модно зараз говорити, олігархат. По-моєму,
ця філософія віджила своє! Якраз-то навпаки, світ змінюється, діти мають
набагато більше можливостей, ніж колись їхні батьки. І тому ми намагаємося цим
користуватися повною мірою. Виходить, що молодші люди більше розуміють, як жити
в теперішній час, ніж старші, ми більш проінформовані, розкуті, мислимо творчо
і креативно, не боїмося здорової конкуренції й можемо за себе постояти. Але все
ж мушу сказати, що не всі. Однак більшість моїх друзів прекрасно розуміє,
наскільки важливо подати руку допомоги тому, хто її потребує. Мої однокласники
і наша рідна Літинська школа №2 – незмінні учасники всіх благодійних заходів.
Наші листи читають мужні захисники на передових рубежах на Сході України,
піснями й майстерним виконанням віршів захоплюються воїни, що перебувають на
лікуванні у госпіталі, й вихованці
дитбудинків, наші танці полонять душі та надихають… Ми, діти, усі родом із
однієї країни – Дитинства, у свій час жили там і всі дорослі. З часом у світ
прийдуть уже наші діти, і тільки від нас залежить, яка Україна їх
зустріне-привітає. Упевнена, що вільна й незалежна, щаслива й мирна, ніжна й
турботлива, як рідна мати.
По-друге, доказом моєї позиції є те, що саме в дітях закарбований код
народу, тому ми єднаємо націю, країну вже самою появою на цей прекрасний світ.
Поставте поряд дорослого і дитину, пильно подивіться їм в очі. Ви побачите, що
в них дуже різні погляди. У дитини він буде більш добрішим і відкритим. Для
того, щоб об’єднати
Україну, ці дві риси є одними із найнеобхідніших. У підлітків взагалі відчуття
доброти, жалю та допомоги є більшими, ніж у дорослих. І тут просто хочу навести
доволі сучасний приклад - соціальну мережу ТікТок. Багато хто може сміятись,
але вислухайте. У ТікТок знімають відео багато дітей, інвалідів, з проблемами
зайвої ваги, іншими недугами. І я сама бачила, як таких дітей їхні однолітки,
трохи старші, молодші, у коментарях підтримують, захищають від тих, хто над
ними сміється. Ми дружні та відкриті між собою, ми здатні творити добро і
протистояти злу. Хіба це не є тим, поки
що, маленьким, об’єднанням?
А потім такі діти виростуть і, вміючи захищати, підтримувати та відповідно
знати, що таке допомога інших, продовжать справу добросердечності та
справедливості. І саме цим вони зможуть допомогти своїй Батьківщині.
Важливість цього питання цілком незаперечна. Ми повинні допомагати один
одному рухатись уперед! І щоб завдяки нам у майбутньому держава об’єдналась і
стала великою, сильною та квітучою і для дітей, і для дорослих. Тож вишиймо
разом майбутнє України добром, миром, турботою, повагою, любов’ю. Стіжок за стіжком, ти і я…
Харук Олеся, учениця 8-Б класу.
Діти єднають Україну!
Це знають усі, істина не
заперечна: діти – наша надія і опора,
радість і ніжність, трепетно крихкий місточок, що єднає покоління і ,як
підсніжник у зимовому лісі, торує шлях у майбутнє, розтоплює кригу
непорозуміння, руйнує стіну байдужості.
Доказом є те, що у свій юний вік
дитина може зробити досить велику справу. Ще змалку дітки допомагають своїм
близьким і рідним, адже вони потребують цієї допомоги. Навіть порівнюючи бабусю
й онучку, ми можемо зрозуміти те, що, зважаючи на свій вік, бабуся мало що може
зробити, а от дівчина – це вже зовсім інша справа. Молода, моторна, запальна,
ще зовсім недосвідчена, але скільки всього може зробити для своєї рідної
країни: зростати, здобути освіту, стати лікарем чи педагогом, а може, й прем’єр-міністром
чи президентом або просто доброю донькою і турботливою онучкою, вірною подругою
і просто Людиною. У нас, дітей, усе попереду, нам під силу все зробити, варто
тільки докласти зусиль. Я неймовірно щаслива, що народилася і живу в
прекрасному краї , пишаюся його славною історією, подвигами козацтва і нинішніх
захисників рідної землі. Ми живемо в час, коли українці вкотре пишуть свою
історію, цінуймо подвиг тих, хто захищає мирний сон дітей і дорослих. Такі
неймовірні зусилля дорослих, утрати рідних не повинні пройти даремно. Ми
повинні перейняти як найкоштовніший скарб естафету миру і добра та передати її
своїм дітям.
Ще одним доказом моєї думки є те,
що діти з покоління в покоління стають усе більш сучасними і впевненішими в
собі, бо вони розуміють усю серйозність будь –якої справи. Адже, порівнявши
батьків і дітей у тих самих суперсучасних комп’ютерних технологіях, ви зрозумієте, що діти на фоні батьків здаються майже
професіоналами. А щодо впевненості, хочу навести як приклад мою сестру Вікторію,
адже, попри свій молодий вік, вона вже публічно спілкувалася із прем’єр- міністром
Великої Британії, і це, погодьтеся, не кожному до снаги. За нами – майбутнє, ми
єднаємо добрими справами серця рідних і однокласників, воїнів АТО і
дітей-сиріт, Схід і Захід, Україну і світ.
У єдності – наша сила, лише спільними зусиллями ми покладемо край усім
бідам і негараздам, які є в сучасній Україні. Шкода, що дорослі люди, які,
здавалося б повинні бути свідомими і відповідальними, на жаль, не розуміють
того, що є очевидним навіть для дітей. Узагалі я вважаю, що ця тема є дуже
актуальною в такий важкий період. Дитина – це найважливіше та найсвятіше у
всьому світі. Дитя – вічна, справжня втіха, щира усмішка і безмежна радість, а
ще велика відповідальність дорослих.
Отже, діти дійсно єднають Україну, обіймають її і оберігають, як ангели,
зовсім маленькі, але такі великі своїм серцем і мріями.
Кирильчук Марія,
учениця 8-Б класу.
Діти єднають Україну!
У наші дні тема єднання України є
досить актуальною. Діти справді можуть зблизити людей, які мислять по-різному.
У своїх інтересах, вподобаннях, хобі вони вбачають спільне.
Усі діти є нащадками своїх батьків,
і ті проблеми та думки, які є в сім’ях, вони обговорюють між собою, діляться
враженнями, засуджують безвідповідальність дорослих, знаходять спільні рішення
проблем, які нам під силу. А можемо ми немало!
Доказом цього є діти та підлітки, які запрошують своїх ровесників із
окупованих територій у Західну, Центральну Україну та інші мирні регіони нашого
рідного краю.
Як відомо, у серпні 2018 року на Львівщині гостювало понад 30 дітей із
Луганщини. І не лише там, Київщина, Вінниччина, Одещина, інші області приймають
маленьких посланців миру. Вони живуть у звичайних сім’ях, мають можливість
відвідувати музеї, басейни, ігрові майданчики. Ці діти бачили війну, вони
вразливі й боязкі, тому ми повинні проявляти до них особливу турботу, щоб вони
повезли з собою додому приємні спогади і сердечне тепло своїх однолітків.
Незримі ланцюжки добра єднають серця дітей і дорослих
Ще одним доказом моєї думки є діти, які приїжджають до нас, у містечко
Літин, що на Вінниччині, із Республіки Польща. Вони показують, як єднаються у
себе, дають приклад розвитку успішних країн. У Літин приїжджають на предківські могили, упорядковують їх і
піклуються про них. Ось останній раз улітку 2018 року в нас гостювала польська
делегація, а в червні зразковий аматорський колектив спортивно-бального танцю «Шанс»
їздив до сусідів, переймав досвід і показував свої традиції, звичаї, чарував мистецтвом
танцю, єднав наші країни. «Шанс» гастролює по всій Україні і майже завжди
займає призові місця. Учасники танцювального колективу свідомі своєї великої
місії – нести красу у світ, розмовляти мовою танцю і музики, дарувати насолоду
й активно пропагувати здоровий спосіб життя. Погодьтеся, це теж єднання навколо
спільної мети – краси в мирній країні щасливих дітей.
Зараз зі всієї України набирають
дітей на програму “Агенти змін”. Це перша на теренах нашої країни школа, у якій підлітків хочуть навчити
удосконалювати, розвивати, покращувати
свій заклад навчання, район,
область, а з цим – усю Україну, де згодом
обов’язково буде видно результат цього
навчання. У творчому колективі кращих серед своїх однолітків діти зможуть
показати свою самостійність, активність, а особливо громадську ініціативу,
креативність і власні ідеї для розвитку майбутньої могутньої держави.
Разом ми всі можемо об’єднати Україну, а якщо наша Вітчизна буде сильною та
авторитетною, то покращиться якість життя, єдність світу, а з цим - уся
політика , економіка, завтрашній день суспільства.
Діти – це наше прекрасне сьогодні, що плекає ще краще завтра!
Пам’ятаймо, що вустами дитини говорить істина. Ми дуже хочемо жити у
вільній, незалежній, мирній Україні, де будуть щасливі батьки і діти. Повірмо у
свої сили і єдність сердець – бажання здійсниться!
Остапчук Яна,
учениця 8-Б класу.
Коментарі
Дописати коментар