Пам'ятай про Крути

Багатовікова історія українського народу, насамперед літопис життя на долі якого було досить лиха...

Людина має пам’ятати, звідки вона родом, де її коріння, глибоко знати історію свого народу, його мову, культуру.

І знов, у котрий це вже раз,

Зійшлися ми в одній родині,

Щоб пом'януть той славний час,

Коли на захист батьківщині

Себе принесли кращі з нас.

Нема любові понад ту,

Що окропила кров'ю Крути,

І ту гарячу кров святу

Повік Вкраїні не забути.

Трохи історії. Раніше наша країна була вільною Державою. Народ мав свою культуру, свою мову. Наші землі були дуже багаті а люди дуже роботящі. Споконвіку на нашу землю лізли загарбники. Це були монголо-татари, литовці, поляки, і навіть наші сусіди Росіяни. Вони всі хотіли керувати нашою державою і мати всі ті цінності, які мала наша Держава.

Ми знаємо, що в часи козацтва державою керували гетьмани. Один з таких гетьманів був Б. Хмельницький. Він підписав договір з російським царем, де Росія мала захищати Україну від нападу. Але царський уряд захотів повністю володіти Україною, і щоб не було такої країни, як Україна, а була Російська держава. Вони закривали наші школи, не дозволяли видавати книги українською мовою. Потім в Росії відбулася революція і царський уряд був скинутий, а Україна стала державою і першим президентом став Грушевський. А от війська у молодої України ще не було. Україна, як молода держава, була оточена ворогом. Одним з ворогів молодої держави була армія з командиром Муравйовим, яка з переможним наступом пішла на Україну. Більшовиків була ціла армія, які були добре озброєні. Наша молодь, знаючи про це. все одно пішла на захист своєї Батьківщини України.

Між сумних сторінок
є одна – незбагнута,
З-поміж чорних подій
не забуть її нам,
Коли юні сини
вирушали на Крути,
Щоб не дати Вкраїну
своїм ворогам.

Не книжки, не конспекти —
гвинтівки у руки,
А від півночі хмари
повзуть навкруги
І над Кругами "Ка-а-арр" –
то над Крутами круки
І від крику того
полотніли сніги.

"Тут їх триста, як шкло..." –
заридали тополі,
Стрепенулись од куль
синьо-жовті стрічки,
Хто ви, мрійники юні
у мерзлому полі?
Не погасли запалені
Вами свічки...

29 січня 1918 року на залізничній станції поблизу селища Крути за 130 кілометрів від Києва розпочався бій між 4-тисячною більшовицькою армією Михайла Муравйова та 300-ми київськими студентами, що захищали підступи до Києва.. Він тривав кілька годин. Фактично неозброєні, довгий час стримували могутні сили ворога. Адже не так легко було розбити українське студентство. Ворог зазнав значних втрат. Переконаність у святості боротьби не давала юним сміливцям скласти зброю навіть тоді, коли довідалися, що не надійде очікувана допомога з Києва.

Ще юнаки, ще майже діти,
А навкруги і смерть , і кров.
« на порох стерти, перебити!» -
Іде на Київ Муравйов.
Полків його не зупинити,
Та рано тішаться кати:
Коли стають до зброї діти,
Народ цей не перемогти!

Тим часом, у студентів почали кінчатися набої і скінчилися снаряди для гармати. настала небезпека оточення і юнкери зі студентами почали відхід в напрямку Києва. Більшості вдалося відступити на потязі, який їх чекав.

Коли зібралися усі українські підрозділи, виявилося, що не вистачає студентів, що стояв найближче до станції Герої Крутів, котрі уціліли, потрапили в полон, і їх майже всіх жорстоко замучили банди Муравйова. Коли побитих змордованих їх вели другого дня на розстріл, гімназист Потоцький, заспівав "Ще не вмерла Україна", його підтримали й інші полонені. Та ворожі постріли назавжди обірвали нескорені юнацькі голоси.

Немає сліз, нема пісень,

Щоб нам ославить вас, герої,

Що у важкий кривавий день

В зневірі не зложили зброї.

Ви сміло виступили в бій,

Хоч ворог йшов страшний, суворий

В душі не було молодій

Ані вагання, ні покори!

Трагічна загибель студентського куреня під Крутами стала символом патріотизму у боротьбі за незалежну Україну. Вже в березні 1918 року було вирішено урочисто перепоховати полеглих студентів на Аскольдовій могилі у Києві. Тіла 27 вояків-студентів було перевезено до Києва, де відбулася громадська жалоба і поховання. На церемонії виступив Павло Тичина присвятив свій вірш «Пам'яті тридцяти»:

На Аскольдовій могилі
    Поховали їх –
    Тридцять мучнів-українців,
    Славних молодих...

    На Аскольдовій могилі
    Український цвіт! –
    По кривавій по дорозі
    Нам іти у світ.

    На кого посміла знятись
    Зрадницька рука?
    Квітне сонце, – грає вітер
    І Дніпро-ріка...

    На кого завзявся воїн?
    Боже, покарай!
    Понад все вони любили
    Свій коханий край.

    Вмерли в Новім Заповіті
    З славою святих.
    На Аскольдовій Могилі
    Поховали їх.

Подвиг українських юнаків під Крутами, навічно залишиться в історії як символ національної честі. Вони – студенти, курсанти, школярі – виявилися вищими у своєму патріотизмові і, коли постала потреба, без вагань віддали молоде життя в ім'я волі свого народу. В масштабах всесвітньої історії ця битва зовсім невеличка. Вона не є зразком військового мистецтва. Просто це – символ нескореного духу нашої нації.

Над Крутами сніг. І пронизливий вітер 
У січні ридає, голосить, гуде; 
Шукає могили , де воїни-діти 
На вічнім спочинку. Немає ніде .

В пекучий сніг.. Навзнак… Не на коліна, 
Заплакав місяць в зоряну блакить 
Всі – як один… Кріпися, Україно, 
Хоч їхня смерть вовік не відболить. 

Офіційний трейлер фільму "Крути 1918"🔻

ПЕРЕГЛЯНУТИ