Урок літератури рідного краю. Поезія-легенда «Мак цвіте» М.П.Стельмаха




Урок літератури рідного краю. Поезія-легенда «Мак цвіте» М.П.Стельмаха



Мета: дослідити поетичний твір письменника-земляка Михайла Стельмаха, розкрити силу його таланту; виробити навички і вміння виразного читання, учити розуміти поезію як мистецтво слова; розвивати творче мислення, усне мовлення, память; виховувати почуття любові до рідної землі, до отчого дому, до природи, формувати повагу до історичного минулого, морально-етичні якості, почуття гордості за своїх земляків.
Тип уроку: засвоєння нових знань. Література рідного краю.

Обладнання: портрет М.П.Стельмаха, виставка творів письменника-земляка,учнівських ілюстрацій до творів М.П.Стельмаха, уривки музичних творів, квіти.

Епіграф уроку:  Моє Поділля – стежко руса
                              До богоокої ріки,
                              Від Коцюбинського до Стуса
                              Стоять у слові земляки…
                                                         Михайло Каменюк
                                 
   ПЕРЕБІГ УРОКУ

І. Організаційний момент
Сугестія. Вправа-етюд із рухами «Квітка»
Теплий сонячний промінь упав на землю й зігрів насінинку, що лежала в ній ( учні сідають навпочіпки, голову й руки опускають, удаючи з себе сплячу насінину). Із насінинки проклюнувся паросток, а з нього виросла чудова квітка (голови піднімають, встають на повен зріст, розправляють плечі, руки піднімають, зображуючи пробудження рослини). Радіє квіточка сонечку, тягнеться до тепла і світла кожною своєю пелюсточкою, посміхається світу, зростає для радості й добра. Сьогодні на уроці й завжди бажаю вам позитивних емоцій, зростань і звершень, як у квітки від тепла й сонця.

ІІ. Мотивація навчальної діяльності.
Вступне слово вчителя.
Усіх, хто хоче знати багато, сьогодні ми запрошуємо завзято
На урок літератури рідного краю, на зустріч із поезією – свято.
Углиб віків росте коріння українського народу,
Увись злітає стрімко безсмертя подільського роду.
Лиш тільки той, хто памятає своє минуле,
У кого бється в грудях серце небайдуже й чуле,
Лиш тільки той, хто вміє берегти й творити своє сучасне,
Майбутнє молитвами предків вивершить мирне й прекрасне.
Дорогі діти!  Ми часто знайомилися з творами наших земляків. І завжди знаходили в них риси і звичаї, традиції нашої землі ще з прадавніх часів Велесової книги і Княжої доби, із криків відчаю та невимовного болю за втраченим маком-цвітом, безіменними героями  в часи турецько-татарських набігів, польських нашесть. Знаходили в цих творах яскраве відтворення буремних подій попередніх століть.
Сьогодні, у час, коли наша рідна Україна вкотре виборює волю й незалежність, коли йде новітня російсько-українська національно-визвольна війна, коли гине цвіт української нації, її вірні доньки й сини, твори на патріотичну тематику звучать як ніколи актуально. Велика сила правдивого УКРАЇНСЬКОГО слова, що здатне підтримувати бойовий дух, надихати на перемоги, уселяти віру в ПЕРЕМОГУ!
Письменники-земляки створили чарівний і неповторний світ перлини України - Поділля. Вінниччина – одна з найбільш багатих на уснопоетичні та літературні імена областей країни. Фольклор: казки, пісні, думи, балади, легенди – справжня коштовна спадщина, яку залишив нам мистецький геній українського народу. Із глибини сивочолих віків ці твори доносять голос предків, відкривають світ широкої людської душі, яка завжди прагнула до щастя, волі, краси. Усе в житті починається з людини, а людина – з любові до землі, на якій вона народилася. Наш земляк М.П.Стельмах писав: «Наше чарівне Поділля вигодувало своїм хлібом і виплекало своєю поезією плеяду чудесних митців, які стали красою та окрасою нашої країни». Ці слова чи не найбільше стосуються  життя і звершень  самого Михайла Стельмаха.
(Учні записують тему й епіграф уроку. Кожний елемент уроку – це окрема  макова пелюстка, яка кріпиться на дошці, під кінець  утворюючи квітку. На пелюстках можна написати побажання, свої очікування від уроку.)

ІІІ. Сприйняття й засвоєння навчального матеріалу

1.Слово вчителя
Батьківщина… Вінниччина… Літинщина… Саме вона подарувала Україні Михайла Панасовича  Стельмаха, видатного письменника, ученого, фольклориста, громадянина. 24 травня 1912 р. у селі Дяківці, що неподалік нашого рідного містечка, у родині незаможного хлібороба спалахнула зірочка майбутнього письменника.
2. Повідомлення учнів про життя і творчість Михайла Стельмаха
Народився Михайло Панасович Стельмах 24 травня 1912 року в селі ДяківцяхЛітинського повіту на Вінниччині. Батько і мати його селяни, весь рід споконвіку хліборобський. Тут, у рідному селі, серед квітучої мальовничої природи Поділля, минали дитячі на юнацькі роки письменника. Тут відкрилася йому поетична краса рідної землі, таємниці людського життя. Тут він почав ходити до школи, жадібно вбирати премудрості наук.
   Його мати, Ганна Іванівна, добра і ласкава жінка, невтомна сільська трудівниця, навчила маленького Михайлика любити навколишній світ. Найтепліші і найніжніші спогади в душі   письменника   збереглися   про  матір:  “В  її  устах  і  душі насіння було святим словом. І хоч не раз вона нарікала на свою мужицьку долю з її вічними супутниками – нестатками й злиднями, проте нічого так не любила, як землю. Мати вірила: земля усе знає, що говорить чи думає чоловік, що вона може гніватись і бути доброю, і на самоті тихенько розмовляла з нею, довіряючи свої радощі, болі й просячи, щоб вона родила на долю всякого: і роботящого, і ледащого” (із повісті М.Стельмаха “Гуси-лебеді летять”).

   Великий вплив на формування письменницького таланту у малого Михайлика мали також батько Панас Дем'янович – колишній кочегар на крейсері “Жемчужний” під час російсько-японської війни та дід Дем'ян – колишній кріпак, талановитий майстер, мудрий філософ, працелюб. А першим учителем і наставником був голова комнезаму дядько Себастіян – правдолюбець, гуманіст, людина світла і добра.                                                     
   Малий Михайлик понад усе тягнувся до знань, до книги. «Якось я швидко, самотужки навчився читати і вже, на мої дев'ять років, немало проковтнув добра і мотлоху, якого ще не встигли докурити в моєму селі. Читав я «Кобзаря» і «Ниву», казки і якісь без початку і кінця романи…»– згадував згодом письменник. Та найбільше захопили Михайлика дві книжки – «Кобзар» Тараса Шевченка і «Тарас Бульба» Миколи Гоголя. Зачарували, заполонили вони уяву хлопця і змістом, і чудовою барвистою мовою.
   У 1921 році Михайлик пішов до школи. Його відразу прийняли до другого класу. У той час жити і вчитися було дуже важко. Ішла ще громадянська війна. Жорстокі бої точилися й на Поділлі. Стельмахижили дуже бідно, на всю родину були лише одні чоботи, тому батько не раз у люті морози чи негоду носив хлопчика у школу на руках, загорнувши у свою кирею, про яку пізніше, ставши письменником, Михайло Панасович згадає у своїх творах. 
   З дитинства майбутній літератор переймається любов'ю до землі, світу, хліборобської праці. Учився виконувати будь-яку сільську роботу, залюбки орав, сіяв, жав і косив. Пізніше допомагав батькові теслярувати і стельмахувати.
   Після   закінчення  початкової  сільської  школи  Михайло Стельмах вступив у школу колгоспної молоді, яку закінчив у 1928 році. У цьому ж році очолив у Дяківському колгоспі молодіжну наймитську бригаду. Саме на цей часприпадають перші спроби пера, Михайло починає віршувати.  Від  самісінького ранку  до  пізнього вечора  юний поет працював у полі, а потім допізна засиджувався над книжками. Усе більшим стає бажання стати вчителем. І ось він вирушає в незнаний світ. У торбинці – нехитрий скарб: дві хлібини, шматочок старого сала, кілька цибулин та у вузлику сімдесят п'ять копійок, а в серці безмір любові до світу й людини, нестримне бажання вчитися, нести освіту в рідне село, зробити щось для своїх земляків.
   Спершу Михайло Стельмах навчався у Вінницькому педагогічному технікумі. Згодом, у 1933 році, бідняцький син перший у Дяківцях закінчив Вінницький педагогічний інститут. Перші дві зими Стельмах учителював у школах рідного Поділля, а потім переїхав ближче до Києва – у село Літки над Десною. Тут він викладав українську мову і літературу, організовав фольклорний гурток. Збір і вивчення скарбів народної творчості стало для молодого вчителя професійним покликанням. Із 1936 року у газетах і журналах починають друкуватися його вірші, де поет оспівує рідну землю, людину праці, передає схвильовані особисті переживання, почуття. Саме тоді поет-початківець познайомився з М.Т. Рильським, який здійснив великий вплив на становлення М.П. Стельмаха як поета та зіграв надзвичайно благотворну роль у його долі.


   У 1939 році Михайла Стельмаха призвано на дійсну військову службу, а невдовзі у 1940 році його було прийнято у Спілку письменників України. За кілька місяців до початку Великої Вітчизняної війни у світ вийшла перша збірка його поезій “Добрий ранок”.
   Війна застала поета у Білорусії, під Полоцьком, де він служив рядовим артилеристом-зв'язківцем. У жорстоких і кривавих боях його було тяжко поранено і вивезено у госпіталь на Урал. Тяжке поранення надовго прикувало його до ліжка, але й тут він не випускає із рук пера – пише вірші, нариси, оповідання, мовою художніх образів передає жахи війни, мужність народу. Його фронтова лірика полонить суворою правдою, філософською заглибленістю:

Життя моє – ідуть бійці суворі,
І чуєш дзвін натруджених сердець.
Вночі прострелені зринають зорі,
В полях вмира поранений боєць.
Береш його гвинтівку серед поля,
Що пахне ще і потом, і теплом,
А на могилі вже печалиться тополя
І тужить колос вистиглим зерном.

                                     «Життя моє! Тремтять шляхи розбиті…»
                 Загоїлися рани, Стельмах знову на фронті, тепер уже як спеціальний кореспондент газети “За честь Батьківщини”на першому Українському фронті. У 1942 році в Уфі й Воронежі за редакцією М.Рильського побачили світ збірки “За ясні зорі”та “Провесінь”. Епічні картини (“На пагорби чорні”, “Заклубились намети в далині”, “Бій”), ліричні поезії (“Матері”, “Поранений лежав я у роздоллі…”, “Шляхи вересневі, ключі журавлині”, “Україні”, “Земле моя”), похідні пісні (“Партизанська”, “Застольна бойова”), публіцистика (“Друзям”, “Ворогам конати”), пейзажні малюнки (“Моя красо, в каймі озер Полісся…”, “Провесінь”) – така багатогранна жанрова палітра поета в роки ІІ світової війни. Робота військового кореспондента не менш небезпечна, ніж бійця-фронтовика. У 1944 році під Львовом осколком авіабомби Михайла Стельмаха було знову важко поранено в ногу.  Знову лікування у госпіталі. У ці дні і визріває у Михайла Стельмаха задум написати великий роман. Так народжувався великий роман-хроніка “Велика рідня”.
   Після лікування М.Стельмах повертається у фронтову газету “За честь Батьківщини”, на сторінках якої друкує свої нариси, вірші, оповідання. У них він відтворює героїзм воїнів, які визволяли Батьківщину, а згодом Польщу, Чехословаччину, Австрію, Німеччину. Орден Вітчизняної війни ІІ ступеня, чотири медалі “За бойові заслуги” та ряд інших нагород прикрасили груди письменника-воїна.
   Ще в далекому 1942-му поет М.Стельмах писав:

Земле моя, запашна, барвінкова,
Ріки медові, дощі золоті,
Тільки б побачить тебе у обнові –
Більше нічого не хочу в житті.
Тільки б дитям пригорнутись до тебе,
Гордим солдатом в привілля прийти,
Сонце зустріти в травневому небі,
Зводить руками і щастя, й мости.

                                                     «Земле моя»
                                  

   По війні письменник повертається до улюбленої справи – глибокого вивчення усної народної творчості. У грудні 1945 року М.Рильський запросив Стельмаха як фольклориста на роботу в Інститут мистецтвознавства, фольклору й етнографії Академії наук України. Як вчений він виїжджає в наукові фольклорні експедиції і записує самоцвіти народної творчості, упорядковує та видає збірники українських народних пісень.
   У післявоєнні роки Михайло Стельмах плідно працює і на літературній ниві. Зокрема, виходять його поетичні збірки “Шляхи світання”(1948), “Жито сили набирається”(1954), “Поезії”(1958), “Мак цвіте”(1968).

Серпанком дитячої романтики та ніжною піснею рідної природи оповиті його автобіографічні твори “Гуси-лебеді летять” та “Щедрий вечір”, написані у 1964-1967 роках. Любов до людини, до витоків народної поезії, до щедрості і простоти сільського буття розкрилися тут новими гранями пізнання навколишнього світу.
   Розповідаючи про свої дитячі роки, Михайло Стельмах відтворює одночасно і життя селян-бідняків на початку ХХ століття. Епічна розповідь письменника тут часто переривається ліричними відступами. Сувора дійсність переплітається із казкою-мрією про світле життя.

Талант М. Стельмаха проявився у різноманітних літературних жанрах. Крім згаданих прозових та поетичних творів, він написав також кілька п'єс: драму “На Івана Купала”(1966), трагедію “Зачарований вітряк”(1967), “Золота метелиця”, комедію “Кум королю”(1967), створив сценарій документального фільму “Живи, Україно!”, брав участь у створенні кінофільмів за своїми творами: “Правда і кривда”, “Дума про любов”, “Над Черемошем”, “Кров людська – не водиця”, “Дмитро Горицвіт”.
   Багато творів Михайла Панасовича вийшло в перекладах на інші мови – російську, білоруську, болгарську, польську, чеську, німецьку, румунську й інші.
   Письменник Михайло Стельмах активно займався і громадською діяльністю, виступав як палкий борець за мир, був делегатом Асамблеї ООН від України. В останні роки життя Михайло Панасович напружено працював, але хвороба підступала все ближче. 27 вересня 1983 року М.Стельмах помер, поховали його на Байковому кладовищі у Києві.
   Життя Михайла Стельмаха пройшло у безперестанній творчій і натхненній праці. Великий наш земляк, відомий українець і гуманіст, громадянин і творець, майстер художнього слова, він усього себе присвятив своєму народові, відкривши світові його духовне багатство, мужність, працелюбство, його лагідну і поетичну душу, гідну бути оспіваною та увіковіченою у найкращих мистецьких творах.

3. Основний виклад матеріалу – осердя маку
Одним з найкращих поетичних творів Михайла Стельмаха є поезія-легенда  “Мак цвіте”. Сам автор визначив жанр цього твору як легенду. Це справді народна легенда, перелита у форму вірша.Усі, хто писав про творчість Михайла Стельмаха, справедливо відзначають наявність у ній сильного народнопоетичного струменю. За підрахунками літературознавців, у його прозі й драматургії використано лише у формі безпосередніх запозичень більше як 150 пісень, десятки казок і легенд, багато прислів’їв і приказок, народних голосінь тощо.
Перегукується з фольклором, зокрема з казкою та легендою, і така особливість Стельмахового письма, як чітке протиставлення добра і зла, певна їх символізація. Уміло вводить М. Стельмах у тканину своїх творів змістовні казки і легенди, багато з яких відзначається поетичністю, часто стає своєрідними ідейними полюсами, «силові лінії» від яких розходяться по всьому творові.
При досить міцній реалістичній конкретності поетичного полотна для М. Стельмаха як художника природним став спосіб укрупненого зображення дійсності (людської сутності – у першу чергу), властивого багатьом жанрам фольклору і, зокрема, казкам, билинам, думам, легендам і т. д. Творячи характери, митець відштовхується не лише від досвіду реалістично-романтичного (в художній літературі) зображення, а й фольклорно-поетичної традиції з її різкою поляризацією соціальних і моральних типів.
Легенда – поетична оповідка, що пояснює походження певного природного явища, якусь історичну подію, або розповідає про якусь небувалу пригоду в житті історичної або породженої народною фантазією особистості.
Безумовно, в легендах історичні події знаходять лише дуже приблизне відображення, утім як жанр фольклорної творчості легенда є більш реалістичною, ніж казка.
Легенди допомагали засвоювати етичні цінності, дозволяли юній людині відчути коріння свого роду, приналежність до своєї нації.
І досі легенда виконує важливу функцію у становленні світосприйняття людини. Легенди рідного народу – привід відчути гордість від того, що ти – українець; привід відчути пошану до предків і героїчного минулого, спосіб засвоїти національну ідею.

Суттю художньої структури сюжетно-епічної поезії-легенди „Мак цвіте” є яскраво виражене конфліктне протиставлення двох сил: народно-патріотичної в образі козака Мака та антигуманної в образах загарбників-ординців і зрадника-іуди. Загинувши в нерівному бою, козак Мак пішов у безсмертя, насильників і зрадників  чекає забуття.
4 . Виразне читання твору «Мак цвіте» ( читають підготовлені учні, бажано вивчити напам’ять )


 МАК ЦВІТЕ (ЛЕГЕНДА)

Степами турки і татари
На конях мчать, мов чорні хмари,
І згаром дихає земля —
Навкруг пожари, як петля,
Й петлю розкручує ординець:
Він одшукав живий гостинець —
Дівча біжить босоніж в бір.
Її він схопить у ясир,
В прокислу зашморгне сирицю
Й продасть у Кафі з торговиці.
І сльози дівчини, й життя
Проп'є без жалю і пуття.
Бо що йому краса дівоча,
Коса шовкова, ясні очі —
Усе продасть він за дукат,
Бо він торгаш, ординець, кат.
Дівча біжить в тяжкім одчаї,
Коса їй плечі устеляє,
А сльози падають у брід,
І кров'ю тягнеться твій слід.
Уже над юністю твоєю
Аркан свистить, сичить змією.
І враз відсічена петля
Безсило впала у поля.
Козак-нетяга у долині
Рубнув її і вже стежину
Дівчині вказує у бір:
"Ми ще зустрінемось, повір".
Ординець блимнув хижим оком.
На луку впав, гикнув і скоком
Помчав з ординцями в байрак.
Втікай, козаче!
Та козак
Втікать не думав. Ще дівчину
Провів очима й по долині
Навскіс напасникам помчав.

Травневий день в кільці заграв
На сполох бив всіма громами,
І блискавка небесні брами
Розчахувала навкруги...
Все ближче, ближче вороги,
Злостивий усміх рве їм губи —
Отак і мчить землею згуба,
Жадібна, дика, навісна,
В краплинах крові і багна.
Козак ударив із пістоля,
Й розлігся крик посеред поля:
На стремені торгаш завис,
І кінь його поніс, як біс,
І степ востаннє над рікою
Ординець міряв головою...
Все ближче коні, лиця злі,
Схрестились, скрегнули шаблі,
Переплелися іскри з кров'ю,
І знову криком Придніпров'я
Прошив у жасі людолов.
Та біснувалась криця знов,
Шипіла кров, шипіла піна.
Козак вимощував долину
Чужинським трупом, як умів,
Як вчився в Січі і в братів
На славнім Доні у поході.
Ординців б'є козак вже в броді.
Бере ординців переляк:
"То це шайтан!
Це не козак!"
Козак всміхнувся в довгі вуса:
"З шайтанами не вперше б'юся.
Узнали, що таке козак,
Якого люди кличуть: Мак".
І знову зброя у двобої
Дзвенить над збитою водою,
І квасить нелюдів ріка,-
Не ломить сила козака.
Та от надходить чорна зрада:
Дрантя, попихач скрався ззаду,
Він чином — кат, душею — гад.
Увесь продався за дукат.
Тихцем підвів іуда зброю,
Озвався постріл над рікою,
І на коня схиливсь козак.
"Пропав козак! Загинув Мак!" —
Ординці кинулись до нього.
Козак на них поглянув строго:
"Ні, не загинув я, кати,
Поміж людьми мені цвісти!"
Кати підводять вгору зброю:
"Твій цвіт, життя вже за тобою,
Козаче, зробимо отак:
Шаблями скришимо на мак..."
Ординці воїна скришили,
На землю впало тіло біле
І, наче зерно, проросло,
А влітку маком зацвіло...

Давно ординців і іуду
В моїм краю забули люди,
Бо їхній слід — страшний укіс —
Травою мертвою поріс.
А мак цвіте віки в роздоллі —
В косі дівочій і у полі.
А мак цвіте!


5. Аналіз-пелюстка 
Аналіз поезії-легенди. Створення літературного паспорту твору
Паспорт твору
Назва твору
«Мак цвіте»
Автор
Михайло Стельмах
Жанр
Поезія-легенда
Тема
Зображення козака Мака, його героїчної боротьби з ординцями та загибелі на полі бою від руки зрадника
Проблематика
Життя і смерті, відданості і зради, щирості і підступності, героїзму і ницості, добра і зла, патріотизму, захисту рідної землі від ворогів
Основні  ідеї
Утвердження безсмертності українського народу, його волелюбності, уславлення мужніх воїнів-захисників; засудження зрадництва, підлості, підступництва
Головний  герой
Козак Мак
Елементи сюжету
Зав’язка: ординець хоче взяти в ясир дівча.                Розвиток дії: козак-нетяга рятує дівчину від полону. Кульмінація: козак Мак гине на полі бою від кулі іуди-зрадника.                    Розв’язка: на місці смерті мужнього воїна виросли маки
Художні  особливості
Епітети, порівняння, метафори,символи, метаморфози
Віршовий розмір
Чотиристопний ямб, суміжне (парне) римування

6. Розповідь із елементами бесіди
Поезія М. Стельмаха "Мак цвіте" — це хвилююча розповідь про легендарний вчинок козака Мака, який загинув у боротьбі з турецько-татарськими нападниками.
У XV-XVІ ст. український народ зазнав тяжкого лиха від жорстоких поневолювачів-ординців. Вони грабували села, брали в полон дівчат, жінок і чоловіків, а потім продавали їх на невільницьких ринках. Оборонцями нашої землі і народу були козаки-запорожці.
Так, одного разу в українській степ на конях, мов чорні хмари, залетіли турки і татари. Побачили вони босоноге дівча, яке тікало в ліс. Але наздогнали і накинули на шию аркан. А в цей час десь взявся козак-нетяга, який поспішив на допомогу бідолашній дівчині. Він шаблею перерубав аркан, звільнив, і вона втекла. Та розлютований ординець кинувся зі своєю ватагою в байрак. І хоч козак був один, а ворогів — ціла зграя, він вступив з ними в бій.
У творі докладно змальовується картина поєдинку козака з ворогами. Коли козак, зустрівшись із ворогами, ударив із пістолета, по посеред степу розлігся крик: куля влучила в ординця. Розлючені вороги насідають на сміливого, мужнього козака, і вже почалася немилосердна січа на шаблях. Героїчно бився козак з ворогами, може, й переможцем вийшов би. Але тут "надходить чорна зрада і дрантя, попихач скривався ззаду", тобто якийсь запорожець-іуда, підступно підібрався до козака:
Тихцем підвів іуда зброю,   
Озвався постріл над рікою,
І на коня схиливсь козак.
Тяжко поранений, відчуваючи смерть за плечима, козак кидає в обличчя катам:
— Ні не загинув я, кати,
Поміж людьми мені цвісти.
І вороги, почувши таку зухвалість, вирішили шаблями посікти козака на мак. Та сталося диво: порубане козацьке тіло проросло, наче зерно, і влітку зацвіло маком.
Отже, червоні квіти степового маку, за легендою, ввібрали кров героїчно загиблого козака і здобули свій колір від цієї крові. Квіти ці назавжди цвістимуть серед людей і нагадуватимуть їм про того, хто віддав своє життя за рідний край.
Таким чином, автор підводить читача до думки про невмирущість правди на землі, неминучість перемоги Добра над Злом, це надає твору оптимістичного звучання.
"Мак цвіте" — це справжній гімн любові до рідного краю, мужності, нескореності захисників нашої Вітчизни.
   Отож, використавши народну легенду, поет створив героїчний образ захисника народу, утіливши в цьому образі, що переростає в символ, ідею безсмертя звитяжних діянь кращих синів українського народу. І земля-матінка залишила на згадку про цей бій квіти маку. Вони щороку виростали на цій долині і радували око людям своєю красою. А коли хтось гинув у боротьбі з ворогами, то цвіт маку вплітали у вінок: він був символом печалі й туги.

7. Літературознавча хвилина-пелюстка.
Легенда — найдавніший жанр української неказкової прози.
Легенди — малосюжетні фантастичні оповіді міфологічного, історико-героїчного змісту з обов´язковою спрямованістю на вірогідність зображуваних подій та специфікою побудови сюжету на основі своєрідних композиційних прийомів (метаморфози, антропоморфізації предметів і явищ природи та ін.). їм притаманні драматизм, стійкість і завершеність сюжету.
Метаморфоза – значна зміна чого-небудь, незвичайне перетворення.
Антропоморфізм – наділення людськими властивостями явищ природи, тварин, предметів; уособлення.
8. Словникова хвилинка- пелюстка.
Кафа – колонія в Північному Причорноморї, заснована в ІІ пол. ХІІ ст.,великий невільницький ринок, що стимулював грабіжницькі наскоки татар на українські землі.
Ординець – той, хто належить до орди, середньовічної феодальної держави в тюркських і монгольських народів.
 Сириця –недублена шкіра, яловича, свиняча або верблюдяча, оброблена жировими речовинами, які роблять її дуже міцною та еластичною.
Шайтан – у мусульманській міфології одне з імен диявола (дідька).
Ясир – бранці, яких захоплювали турки й татари під час нападів на українські землі з 15 до середини 18 ст.
9. Поетичний образ-пелюстка. Таємниці  маку
. Мак – чудоваквіточка! У ньогозеленевисокестебельце, тонке, як соломинка. А пелюсточки, мовмаленькіязичкиполум’я, ніжні, оксамитові, так і палахкотять на сонечку. Доторкнешся до них навіть подихом– і враззлетятьвоничервоногарячимиметеликами на землю. Дуженіжна й тендітна, до болю вразливацяквіточка! Та і цвітезовсімнедовго – день-два.
МАК - символ безконечності й незчисленності зоряного світу, Всесвіту, і, водночас, сну і забуття. Макова голівка - символ заспокоєння. Мак освячують двічі на рік - на Маковея і на Спаса, у серпні. Він настільки значимий, що традиційно входить до складу куті.

10. Випереджувальні завдання.
10.1. Прислів’я про мак
Мак два тижні цвіте, чотири тижні дозріває, на сьомий – насіння летить.
Був з маком, та став з таком.
Казав мак: «Що то за жито, що рік не вродило та й голоду наробило, а я не родив сім літ, а голоду ніт!»
Не вродив мак, перебудемо й так.
От так , сіють мак, нехай буде й так.
Чорний мак, та смачний, а біла редька, та гірка.
10.2.  Легенди про мак (розповіді учнів)
10.3.  Повідомлення учнів творчої групи за темою «Художній образ маку у творах української літератури».
-        В оповіданні Марка Вовчка  “Горпина” описано властивості маку.
 (Учень виразно читає  уривок: «Згадала Горпина, що чула колись, як дитина не спить, то настояти макові головки на молоці та й дать випити. Так вона й зробила. "Нехай хоч воно відпочине — не мучиться", — думає. Як дала їй, дитина зараз і втихла, засипати почала, та так кріпко заснула і не здригнулась, як крикнув десятник на весь голос: "На панщину!"
Положила Горпина дочку в колисці, перехрестила та й пішла плачучи.
Як там її лаяли, як на неї сварились — і не слухає, аби їй до вечора дождати! Перемучилась день. От сонечко вже за синю гору запало, от уже й вечір. Біжить вона додому, біжить... Убігла в хату: тихо й темно. Вона до колиски, за дитину, — дитина холодна лежить: не ворухнеться, не дише»).
-         Одна з героїнь роману Олеся Гончара “Прапороносці” – Шура Ясногорська – гине в долині Червоних Маків. Бачимо символічне поєднання життєвої краси і образу смерті у цьому уривку.
   (Учень читає уривок:«…Праворуч від автостради вся долина палала на сонці червоними маками. Червоні маки!.. Скільки сягало око, жевріли й жевріли вони на луках, ніким не сіяні, але радуючи всіх. Ген-ген за луками, за мигтючими озерами біліло якесь село з високою гранчастою баштою костьолу. Здавалось, що війна зовсім обминула цей тихий, мов оранжерея, закуток чеської землі. І ось у цій великій оранжереї, виповненій теплими, легкими пахощами розморених квітів і трав, зненацька звалилось на бійців грізне попередження:
— Танки праворуч!

…На палатці лежить горілиць якась незнайома Маковеєві дівчина. Розпатлана, спокійна, в порваних вінках, в зім'ятих погонах. Не вона! Пливе і пливе, гойдаючись, мов на туманних хвилях... Ні, це таки вона лежить, розкинувшись втомлено і незручно, у вінках, які забула зняти перед боєм!.. Немає вінків, немає цвіту — саме лиш бадилля, обшурхане, прикипіле на грудях кров'ю...
Лежить, як жива, неймовірно біла, неймовірно спокійна. Дивиться на Маковея здивованим, нерухомим, раз назавжди зупиненим поглядом. Ось-ось ворухнуться на-піврозтулені вуста, оживуть в тонкій посмішці, а рука потягнеться, щоб підвестись... «Підведись, посміхнись, дихни!... На, візьми моєї сили, моєї крові, мого повітря!»
Сльози текли по щоках Маковея.
Перейшли автостраду, побрели маками, зупинились на схилі долини край шляху. Яма була вже готова. Біля неї, покриті палатками, лежали вряд усі загиблі в цьому бою. Ясногорську поклали поруч з ними і теж прикрили палаткою до самих очей…Край шляху, серед палаючих маків, зостався свіжий горбик землі з маленьким гранчастим обеліском: п'ятикутна зірка вінчала його.
Станеться так: надвечір прийдуть на бойовище чехи і чешки з довколишніх сіл, знайдуть братську могилу загиблих, ретельно обкладуть її червоними маками. Всю ніч стоятимуть над нею в німій присязі з запаленими свічками в руках. І все, що передумають чеські дівчата в цю травневу ніч, вже не забудуть вони ніколи.
Квіти на могилі не всохнуть від спеки: замінювані кимось щодня, вони будуть завжди живі.
А ще пізніш в історії полку під датою 9 травня 1945 року з'явиться лаконічний запис:
«Бій у долині Червоних Маків»).

-         А от у І. Нечуя-Левицького у творі «Без пуття» читаємо: “П’є, гуляє, сливе, щоночі, а свіжий з лиця, як мак… Вся голова у Василини цвіла червоним маком та настурціями... Перед столом стояла дівчина, неначе спалахнула полум’ям перша маківка серед зеленого листу”
-         У М. Коцюбинського: “І все стало білим: пара, якою дихали коні і люди, сани й шерсть на худобі, всі чоловіки обернулись у сивих дідів, і тільки обличчя жінок цвіло, як польові маки”.
-         Розкішну картину весняного квітування описує Марко Вовчок: “Цвіте-процвітає мак повний, і сивий, і червоний, розкинувся по землі синій ряст”.
-         Але найбільш яскраво й сюжетно нам розповів одну з легенд про виникнення цієї незвичайної квітки М. Стельмах у легенді-поезії «Мак цвіте», із якою ми знайомимося сьогодні.
    

ІV. Закріплення вивченого матеріалу
1.     Творча хвилина-пелюстка. Написання діаманти
Правила написання  діаманти
Перший рядок – іменник (про що йдеться).
Другий рядок – два прикметники (головна думка).
Третій рядок – три дієприкметники (дії, пов`язані з темою).
Четвертий рядок – чотири іменники (асоціації, що виникли під впливом теми).
П`ятий рядок – три дієприкметники, що характеризують зворотні – дзеркальні – дії, пов`язані з темою.
Шостий рядок – два прикметники, що з протилежного боку характеризують тему.
Сьомий рядок – один іменник (антитеза до теми).
Мак.
Мужній, вічний.
Незнищений, зраджений, неупокорений.
Козак, воїн, захисник, герой.
Використаний, проданий, обезчещений.
Негідний, підлий.
Зрадник.
2.     Написання акровірша
Ми легенду цікаву прочитали
А здалося, на полі бою побували.
Козак мужній українку-дівчину рятує,
Цьому ординцю долю красуні не подарує.
В очах назавжди небо блакитне
І, наче квітка, серце героя квітне.
Той же іуда зник безслідно, не чинить більше зла,
Енергія ж січовика червоним маком проросла.
3.     Музична хвилинка-пелюстка
.   Кліп «Маки червоні» (обговорення) або виконання пісні учнями ( слова Віктора Герасимова, музика Олександра Злотника).
    Червоний мак є символом пам’яті про тих, хто загинув під час Другої світової та захищає територіальну цілісність незалежної України сьогодні. Квітка червоного маку набула нового значення – це символ пам’яті, який вшановує всіх героїв, які віддали життя за краще майбутнє України. Ми всі пам’ятаємо, якою страшною трагедією для українців була Друга світова війна. Ми пам’ятаємо, що той, хто захищає свою землю, завжди перемагає. Ця пам’ять робить нас сильнішими. Ця пам’ять – запорука нашої неминучої Перемоги сьогодні!
4.     Узагальнювальна бесіда
Які проблеми порушує М.Стельмах у творі «Мак цвіте»?
Який епізод запам’ятався найбільше?
Як оцінююте вчинок зрадника? Чому автор називає його іудою?
Чим легенда «Мак цвіте» схожа до народнихтворів?
Чи сподобався вам твір, чим саме? Легенду «Мак цвіте» можна назвати актуальною?

V. Підбиття підсумків уроку
Слово вчителя
Мак цвіте і сьогодні всюди: у дівочому віночку й у полі, у народній памяті та в долі, у класі на дошці та в наших серцях. Прекрасний поетичний твір «Мак цвіте» письменника-земляка Михайла Панасовича Стельмаха, я сподіваюся, вам сподобався. Тож  нехай над нами буде мирне небо, нехай рідна Україна здолає новітню орду, російську навалу, хай повернуться додому живими всі наші воїни, хай розцвітає юне життя прекрасними квітами, нехай на вашому  шляху ніколи не зустрічаються іуди-зрадники, а поряд будуть мужні й незрадливі друзі, такі, як козак Мак.

VІ. Оголошення результатів навчальної діяльності учнів
VІІ. Домашнє завдання

Написати твір-мініатюру «Доля людини й України в поезії-легенді «Мак цвіте» М.Стельмаха»; написати сценарій за мотивами твору «Мак цвіте»; намалювати ілюстрацію до твору (на вибір).


Коментарі

Популярні публікації