Використання елементів народознавства на уроках української мови та літератури

Відродження України неможливе без пробудження національної свідомості українського народу, і насамперед учнівської молоді. Тому особливе значення для юнацтва має усвідомлення себе як невід’ємної частини свого народу, співвіднесення власної діяльності з творчою потугою української спільноти, глибока перейнятість інтересами нації. Важлива роль у цьому належить системі народної освіти. Рідна мова, історія (особливо славні й тривожні сторінки), краєзнавство й етнографія, народна педагогіка й родинна етнопедагогіка, народні та національні символи - це все включається в містке поняття „народознавство". Складовою частиною знання про народ є і фольклор з його численими жанрами: казками, народними оповіданнями, замовляннями, побажаннями, прислів’ями, приказками.

Мета використання елементів на уроках рідної мови - забезпечити пізнання дитиною багатства непересічності господарсько-культурної спадщини українського народу, величі й неповторності нашої народно-традиційної культури, допомогти кожному оглянути сутність українського менталітету, виховувати в собі кращі його риси.

В.Сухомлинський порівнював думку дитини з ніжною трояндою, що не може квітнути без сонця. Бажання вчитися зроджується в емоційному забарвленні думки, в почутті радісної схвильованості. Без цього емоційно-естетичного струменя не можливе повноцінно розвиватися мислення дитини, йти від наочних конкретних образів до абстрактних узагальнень.

К.Ушинський писав: “Вводячи дитину в народну мову, вводимо її у світ народної думки, народного почуття”. Кожний із елементів традиційно-побутової культури, що становлять основу народознавчого змісту (традиційні види господарства, домашні промисли й ремесла, народне житло, одяг, їжа, громадянський і сімейний побут, звичаї й обряди, світоглядні уявлення та вірування, народні знання і мистецтво, фольклор) потребує висвітлення спадщини, рис, притаманних саме українському народові.

Учитель-словесник за допомогою словесних засобів, дидактичного матеріалу, творів художньої літератури повинен показати національну цілісність культури нашого народу, його культурно-історичну єдність із народами світу, забезпечити визначальні зв’язки між історією малої батьківщини - рідного краю й загальною історією України, взаємодію минулого, сучасного й майбутнього.

Народознавство - синтез мови, історії України, українського фольклору, літератури, мистецтва. Навчання його компонентів здійснюється одночасно як на уроках, так і в позаурочний час на основі певних педагогічних засад: високого рівня змісту заходів, єдності теорії та практики, зв'язку із життям свого роду, із сучасністю. Крім цього, враховуються умови й реальні можливості виховного впливу на особистість дитини навколишнього середовища.

Вміння користуватися словом - велике мистецтво. В.О.Сухомлинський вважав, що “словом можна створити красу душі, а можна й спотворити її”. Завдання вчителя словесника - виховання людської особистості, виховання самоповаги, національної самосвідомості, любові до рідної мови, історії, культури, без яких не може бути справжнього, а не офіційно-паперового патріотизму. І запорукою виконання цих завдань є уважне, чуйне, ставлення до народознавчих традицій, до всіх глибинних пластів духовного життя народу та його історичної пам’яті.