Громадянське виховання на уроках української мови та літератури.

У наш час в Україні щодо духовності склалася несприятлива ситуація і знищується українська книжка, телебачення вперто пропагує культ насильства, сурогатної культури, примітивного способу розуміння сенсу життя. Все реальнішими стають сумнівні проекти про дві державні мови, які готуються певними політичними силами, - їх буде прийнято і реалізовано тільки тоді, коли ми байдуже спостерігатимемо і не виявлятимемо в активних діях своєї патріотичної позиції, послідовно не утверджуватимемо рідну мову.

Тому перед сучасною українською педагогікою стоїть надзавдання - розробити нові засади виховання молоді на основі високих загально-людських цінностей: ідеалах добра, любові, милосердя справедливості. Це можливо тільки через утвердження національної системи виховання, збереження і збагачення духовного потенціалу українського народу.

Процес державотворення, який активно реалізовується зараз, проголошене національно-культурне відродження, оновлення та переосмислення життя в Україні вимагають нові парадигми громадянського виховання учнівської молоді. Сучасна школа цілеспрямовано виконує соціальне замовлення суспільства - формує громадянина-патріота, здатного розбудувати суверенну Україну; плекає творчу особистість із високим рівнем інтелектуального і духовного розвитку. Громадянське виховання підростаючого покоління глибоко національне за змістом, воно носить людинотворний та державостверджувальний характер.

Виховний процес здійснюється, спираючись на державну політику в галузі освіти і виховання ідейне багатство українського народу, його моральні національні цінності. Він передбачає посилення духовно-практичної діяльності учнів, спрямованої на програмування і творче здійснення ними свого життя, посилення особистісно гуманного підходу.

Такий підхід вимагає використання нових прогресивних концепцій, упровадження сучасних педагогічних технологій і науково-методичних досягнень у навчально-виховний процес; системне цільове планування виховного процесу, реалізації цільової творчої програми громадянського виховання особистості, створення умов для розвитку творчого духовного і висококультурного громадянина України. Лише за дотримання таких умов школа стає важливою ланкою виховання свідомих, активних, моральних громадян Української держави, місцем емоційно – психологічної захищеності і душевного комфорту учня, співпраці та взаєморозуміння, ланкою, де формується національна свідомість, громадянська зрілість, соціальна відповідальність за долю Батьківщини, за свою роль у національно культурному відродженні України.

Увесь процес діяльності вчителя у школі, особливо на уроках української мови та літератури, спрямований на виховання громадянина-патріота, здатного розбудовувати суверенну Україну, творити себе і своє життя, відповідати за власні дії і вчинки і цим впливати на становище і долю класу школи, суспільства Такий громадянин характеризується високим рівнем національної, правової свідомості, громадянською і соціальною відповідальністю, мужністю, готовністю працювати в ім’я розвитку своєї держави, усвідомленням необхідності досконалого знання рідної мови. Здатністю неупереджено ставитися до культури інших народів; повагою до Конституції, законів своєї держави, потребою в їх дотриманні.

Основна модель громадянського виховання, його мета і завдання виходять із загальнопедагогічних і психологічних принципів, які відображають рівень розвитку та становлення шкіл нового типу в Україні.

Педагоги, класні керівники в основу громадянського виховання покладають процес розвитку особистості її здібностей, інтересів, нахилів, національної свідомості і самосвідомості, соціального досвіду.

Громадянське виховання базується на визначенні цінності кожної людини – суб’єкта відродження України як держави, розвитку громадянського демократичного суспільства, культури і власної життєтворчості.

Пріоритетними напрямками педагогічної діяльності в школах с:

а)   формування в учнів особистісних рис громадян Української держави, розвиненої духовності, фізичної досконалості, моральної, художньої, естетичної, правової, трудової, екологічної культури;

б) індивідуалізація виховного процесу, стимулювання внутрішніх сил особистості учня до саморозвитку самовираження, самоствердження та самореалізації, самовиховання;

в) створення освітньо – виховного середовища;

г) гармонізація внутрішньо колективних відносин, широке прилучення учнів до здобутків духовної і матеріальної культури нації;

д) громадянсько-державне становлення національної свідомості та самосвідомості.

Педагогічними умовами ефективності громадянського виховання с:

-         цілеспрямованість, різноплановість виховуючорозвивальної діяльності учнів, її індивідуалізація;

-         упровадження в практику навчально-виховного процесу нових педагогічних технологій;

-         забезпечення педагогічних умов для створення виховуючого середовища;

-         створення системи роботи з обдарованими дітьми, розвиток їх талантів, забезпечення умов для самореалізації кожного члена колективу;

-         інтеграція виховних зусиль соціальних інтересів виховання (школа, сім’я);

-         реалізація цільових творчих програм громадянського виховання особистості учня (складові програми: ‘я - особистість" ‘я і Ми" ‘я і Україна" ‘я і Природа" ‘я - Земля - Всесвіт")

Для цього потрібно створити в класі факультативи для ознайомлення вихованців зі структурою особистісного ‘я’ - "Пізнай себе", діагностувати рівень самооцінки, проводити цикл класних годин, годин спілкування: ‘я – реальне’ ‘я – регулятивне’ ‘я – динамічне’ ‘я – ідеальне’    ‘я – громадянин’.

Важлива роль у громадянському вихованні, національному відродженні України відводиться вивченню української мови, бо лише завдяки їй можна глибше пізнати традиції, звичаї, психологію, національний дух українців, подолати національний нігілізм, яничарство, які культивувалися в Україні протягом століть. Мова це основа національної гідності, і ставлення до неї є виявом національної самостійності, а відтак і громадянської самосвідомості, а відтак і громадянської позиції. Підвищення мовної культури, статусу національних мов сприятиме зміцненню міжетнічних стосунків, культури відносин людини і нації, а також виробленню загальнолюдських цінностей.

І тому ми, вчителі-словесникн, будучи свідомими своєї подвижницької місії, маємо на кожному уроці української мови та літератури "думать, сіять, не ждать". Тільки активною діяльністю можна змінити на краще статус рідної мови, домогтися її повноцінного функціонування. В українській мові закодована багатовікова історія нашого народу з його злетами та падіннями, вона містить у собі скарби невмирущі й нетлінні.

Наш земляк П. Перебийніс пише:

Я прошитий травою густою,  

Я промитий Дніпром до кісток,

 Рідна мово, без тебе ніхто я,

 Мов відірваний вітром листок.

Уроки української мови та літератури дають нам реальні можливості національно-мовного відродження України. Використання у мовній практиці текстів про права і обов’язки громадян України, народні символи та національну символіку, про родинні звичаї й обряди, перлини усної народної творчості створюють прекрасні виховні можливості.

Наприклад, вивчаючи у 8 класах тему "Односкладні речення", можемо запропонувати учням записати такий вислів В.О.Сухомлинського "Бійся байдужості!", або у 9 класах під час вивчення теми "Складнопідрядні речення" - вислів цього ж педагога; "Людина, яка не любить мови рідної матері, якій нічого не промовляє рідне слово, - це людина без роду й племені". Виховний вплив мовного матеріалу є очевидним. Навчаючи, виховуємо - виховуючи, навчаємо" - ось принцип, за яким повинен будувати свою діяльність учитель-словесник.

Українська література важливий інструментарій у педагогічному таїнстві творення Людини і Народу. Емоційний виклад учителем теми, продумана, цікава робота з художнім текстом, глибокий аналіз твору учнями - все це збагачує духовний світ дитини. Перед класом герої твору повинні постати як живі люди, в той же час не слід забувати, що це художні образи, що кожен із них є носієм відповідної авторської ідеї.

Ще в минулому столітті методисти висунули принцип: викладаючи літературу, "на малому вчити великому", тобто навчати учнів лише на найталановитіших творах, а не намагатися вкласти у дитячі голови сукупність письменницьких імен і все розмаїття тематики їхніх творів. Ми ж бо не ставимо перед собою завдання готувати всіх учнів філологами, та й у цьому немає ніякої потреби, а прагнемо підготувати доброго читача, який розуміє й емоційно переживає прочитане, виховати в нього розуміння загальнолюдської і народної моралі, національної свідомості.

Сьогодні українська література дарує нам твори високого художнього і духовного рівня, що несуть читачам добро, віру, народні ідеали, громадянську наснагу. Поезія Василя Симоненка, Дмитра Пав личка, Івана Драча, Бориса Олійника, Ліни Костенко викликає в учнів почуття любові до свого народу, його історії, будить громадянську мужність, формує національну свідомість. На моїх уроках часто звучать твори цих поетів. Жодного учня не залишать байдужими, наприклад, такі слова Василя Симоненка:

Народ мій є! Народ мій завжди буде! Ніхто не перекреслить мій народ! Пощезнуть всі перевертні й приблуди, І орди завойовників - заброд!

Вражає впевненість автора, його чітка громадянська позиція, віра в торжество справедливості "під сонцем вічності". Я вірю, що ці почуття справжнього патріота своєї рідної землі пробуджуються і в моїх учнів, які зуміють знайти свій правильний шлях у житті.

Велику увагу я приділяю ознайомленню школярів із народними звичаями. Уроки народознавства стали традиційними. Оживає в учнів інтерес до свого духовного коріння, до минулого, історії свого краю.

Варто зупинитися також на уроках літератури рідного краю, що завжди проходять у нас із особливим піднесенням та захопленням.

Вінниччина і зокрема Літинський район багаті талановитими митцями слова, неординарними особистостями. У дитячій уяві може скластися враження, що десь там жили чи живуть відомі митці, про яких знає вся Україна, - тут же, у малій батьківщині, таких немає. Щоб  цього не сталося, ми повинні помічати людей незвичайних, відкривати для себе світ їхніх творів, і тоді ще милішою і дорожчою стане рідний куточок землі, де ми народилися і живемо. У б класі ми підготували і провели презентацію книги П.Слободянюка"Левова ущелина" - 1 частини пригодницько-фантастичної повісті нашого земляка, у якій він звертається до теми дітей і їхніх "недитячих" проблем і дорослих мрій.

В 11 класі звернулися до творчості публіциста Василя Страшного зі Жмеринського району (якби мої бабуся встали...) а також до творів літинчан Макара Бараниці ("Крик з могили", присвячено пам’яті друга), Миколи Холодного - поета - шістедесятннка) і Петра Слободянюка ("Христофорова пісня", присвячена літинському поетові - пісняреві Христофору Замоцному).

На розвиток духовного світу, твердих моральних переконань впливає також і позакласна робота Правда, вона вимагає від словесника багато праці й часу, але коли це труд творчий, то він і радісний. Віддача від цієї роботи велика і виховні наслідки значні.

Мова народу і національний дух точно взаємопов’язані: вони гармонійно доповнюють одне одного. Правильність, багатство і розвиток мови залежить від дії на мову сили національного духу. Хочеться вірити, що нам стане громадянської мужності і наснаги зберегти українську націю як самобутню духовну, інтелектуальну спільноту з державною високорозвиненою мовою багатомільйонного народу. Величезний внесок у цю благодійну справу робимо ми, вчителі-словесники, займаючи патріотичну, принципово громадянську позицію, вселяючи віру в безвічність рідного Слова