Розвиток мовлення. Написання фанфіків на основі повісті «Шпага Славка Беркути»


Фанфік, або фенфік (від англ.fan ‒ шанувальник і fiction ‒ художня література), — текст, у якому використано ідеї, сюжет або (та) персонажі оригінального твору (здебільшого літературного або кінематографічного).

Літературні фанфіки представлені у вигляді оповідань, повістей, романів, віршів, п’єс. Питання, чи можна вважати фанфік жанром художньої літератури, досі перебуває у стані обговорення, зате жанром масової літератури його визнають одностайно. 



Дорогі читачі, до вашої уваги фанфік моєї колишньої учениці, талановитої та творчої  Балинської Катерини  до цікавої та завжди сучасної повісті Ніни Бічуї "Шпага Славка Беркути".

    У дітей усе, як у дорослих – як не навпаки думали самі дорослі, але ж і вони можуть вміло поводитись як діти.
   І хто знає, відколи та дорослість починається… З першого кроку, сльози чи поту, з першого усвідомленого слова, із учинку – себто з відповідальності за прояв своєї волі у житті своєму та інших людей. А вона плете дивні потаємні мережива, і лише насправді доросла людина відчує, збагне, що жодне слово і жодний учинок не минає беззворотно, подібно до хвилин життя, а навпаки – залишається жити ніби вічно і давати несподівані, не одразу і не всім зрозумілі плоди. І хоча древні мудреці стверджували, що немає у світі нічого нового , і все , що трапляється, уже було раніше, але саме так з`являється у світ нове добро і нове зло – через  людську волю.
   Лілі носила білі рукавички. Так, ними вона хотіла відокремитись від бруду життя , яке хотіло здаватися їй ліпше театральною виставою , але більше їй хотілося відбілити хоч трохи цього бруду – така в неї вдача , бо в кожного вона своя.
   Славко носив шпагу. Невже не вільний він був до зброї , попри  батьківські перестороги? Авжеж , був. Але сталося так , що зламана шпага опинилася страшнішою зброєю за ціпу , коли він поранив нею беззахисного Юлька. Поранив , бо хотів так зробити , така була його воля – ось де зброя! Але ще страшнішою обернулася для Славка захована у бандуру , коли він блукав із нею через плече засніженими вулицями і не наважувався показатися на очі ні мамі , ні тренеру Андрію Степановичу. У той час у шпазі жила його, Славкова, совість. І ходив він самотній, як нічний ліхтар на Юльковому малюнку, і шпага була його тінню.
   Юлько  малював, і гарно малював, але якось несамовито. Так, Славко був гордий, а Юлько – він сам собі був найбільшою цінністю. Така була його успадкована вдача, прикрий посаг на сватанні дорослого життя, у яке він вступив одразу злочинцем, хоч і не прагнув ним бути, і насправді не був ним. Але сам учинок уже несе в собі наслідки, подібно до насіння, що несе майбутні плоди.
   Отак і живемо  сіючи. Дорослий той, хто це розуміє.


Коментарі



  1. Продовження оповідання "Шпага Славка Беркути"

    Минуло кілька тижнів після тієї важкої розмови з батьком, після суду, після того, як правда про Буркова вийшла на світ. Славко повернувся до школи, до тренувань. У його очах з’явилася якась нова серйозність, глибина, якої раніше не було. І хоча хлопці в класі вже не ставили його на п’єдестал, як колись, зате поважали — по-справжньому.

    Він знову тренувався зі шпагою — вже не заради медалей чи похвали, а тому що це була його справа. Кожен удар, кожен крок, кожен змах клинка — були для нього мов розмова із самим собою.

    Одного вечора, після тренування, до нього підійшла дівчина — тихенька, першокурсниця, яку всі мало помічали.

    — Ти… Славко Беркута, так? — запитала вона несміливо. — Я бачила, як ти фехтуєш. Ти справжній. Мені теж хочеться навчитися. Можна?

    Славко здивувався. Раніше ніхто не просив його про щось подібне. Але він усміхнувся.

    — Можна. Але мусиш знати: це не просто бій. Це — шлях.

    Дівчина кивнула. І так почалась нова сторінка в житті Славка — не тільки спортсмена, а й наставника.

    Він навчав її не лише тримати шпагу, а й тримати слово. Не лише захищатися, а й не нападати без причини. Вона програвала, падала, злилася, але поверталась знову.

    А одного дня, коли вона вперше перемогла його у спарингу, Славко тільки посміхнувся:

    — Тепер у тебе є своя шпага. Але головне — це не метал у руці, а правда в серці.

    І він знав: історія не закінчилась. Вона тільки починається.


    ---

    Хочеш побачити, як далі розвиватиметься сюжет? Можемо додати конфлікт на турнірі, нову спокусу для Славка або момент, де він змушений обирати між справедливістю і лояльністю.

    Камінської Ліза

    ВідповістиВидалити

Дописати коментар

Популярні публікації